skip to content

Церква у... комсомольському парку

В продовження теми мого «графоманського» минулого, пропоную до уваги ще одну публікацію, котра вийшла у світ в березні 2001 року. Між іншим з тих пір так нічого і не змінілося, що стосується даної теми.

Минуло майже два роки відтоді, як у парку, що поряд з НВК "Школою-колегіумом ім. Т.Шевченка", було розпочато будівництво церкви. На розі Комсомольського парку звели храм, який назвали Свято-Покровським. Церква у Комсомольському парку, погодьтеся, це якось не звично. А те, що парк дійсно комсомольський, то факт беззаперечний. Про це красномовно свідчить один із "елементів" того часу, у який навіть думка, що таке колись стане можливим, видавалася неприпустимою. Йдеться про пам'ятник того самого ленінського комсомолу, який прикладав чи¬мало зусиль задля знищення релігійних будівель. Конкретніше — про комсомольську стелу в центрі парку, яку школярі називають каруселлю. Під пам'ятником — кам'яна плита, на якій напис: "Поколінню сторіччя ленінського комсомолу, комсомольцям і молоді 2018 року від покоління комсомольців і молоді 50-річчя з дня присвоєння комсомолу ім. В.Леніна, м.Сарни, 1974". Стверджують, що там зберігається капсула з посланням комсомольців 1974 р. до однодумців 2018 року.

Словом, маємо Українську Православну церкву на ок¬раїні парку, й пам'ятник ідеології, доктрина якої включала повне знищення усього, що пов'язане з релігією, у центрі, на показовому місці. Як таке назвати? Прикладом "комунізму з людським обличчям" чи неспроможністю нарешті розпрощатися з комуністичним минулим?

Ось що говорить з при¬воду цього настоятель Свято-Покровського храму УПЦ Київського Патріархату м.Сарн ієрей Тарас Климович: "На мою думку, той пам'ятник культурної цінності не представляє. Звичайно, якби ми збудували на цьому місті храм, він став би пам'ятником нашим майбутнім поколінням". З ним також солідарні прихожани церкви. А взагалі, Тарас Климович не втрачає надії, що споруду із зображенням Леніна й решти радянських символів та знаків таки приберуть.

Звісно, дехто, прочитавши цю статтю, наведе головний аргумент "чухраїнця": а кому воно заважає? Це не секрет, що і зараз знайдуться люди, кому "воно" зовсім не зава¬жає. Такі були завжди. Були в час, коли проводились репресії інтелігенції, коли йшло знищення культурних та духовних цінностей, коли в Афганістані гинули наші хлопці... Відкрийте будь-який підручник з історії, й без особливих зусиль зможете знайти там чимало прикладів жахливих дій, за якими байдуже спостерігали ті, кому "воно" зовсім не заважало.

Коли писав цей матеріал, під аркуш паперу, для зручності, поклав журнал. На розкритій сторінці — стаття на економічну тему. В ній знайшов такі рядки: "Глибинні при¬чини успіхів будь-якої країни слід шукати не тільки в самій країні, а й у тих соціальних змінах, у самій ментальності населення, в його культурі, змінах поглядів та способу життя". А чи відбулись в Україні подібні зміни за майже 10 років? У дечому таки відбулись. На деякі ж, гадаю, чекатимемо ще довгенько.

Розумію, що сподіватися на зміни в архітектурних "особ¬ливостях" міста після виходу цієї статті не варто. Тож нехай вона буде своєрідним "камінцем" на шальку терезів, які зависли між "кому воно мішає?" та "прагнемо змін". Гадаю, врешті-решт, перевага має бути за останнім.

komsomol
komsomol1
komsomol2
komsomol3

Постовий Пишу це в своїй кімнаті за простеньким «совковим» столиком до якого звик. А треба було б вже прикупити відповідного тож тема компьютерные столы для дома наразі є для мене актуальною.

ДолученняРозмір
kmp1.jpg39.99 КБ
kmp2.jpg46.97 КБ
kmp3.jpg33.04 КБ
kmp4.jpg37.67 КБ

Коментарі

Вычистил бы текст. Читать

Вычистил бы текст. Читать невозможно.

Закончилось чистящее

Закончилось чистящее средство, завтра если не забуду то куплю ;-)