skip to content

Підпільники з групи Фідарова.Закінчення.

початок ТУТ

- Я знав, що до мене прийдуть. Я це ждав і підготовив потрібних людей. Я, Максим Федорович, буду їх називати, а ти – запам'ятовуй: Наумець Ілля Іванович – працює на млині в с. Тутовичі, Зелінський Вацлав – кондуктор, Кодуша Сергій – складач поїздів, його брат Василь – охоронець, Морозовик Борис – лінійний зв'язківець, Осел Дмитро – бухгалтер, Бабаєв Олег – аптекар, Новицька Олександра Олексіївна – моя подруга і моя господарка, і ось Іван Дмитрович – працює бухгалтером. Окремо в с. Тутовичі в розпорядженні у Наумця є ще 4 людини.
Серпень 1942 року був спекотним. Накопичуючи розвіддані, Фідаров доручив Василю Кондуші вияснити розташування німецьких патрульних постів на ґрунтових дорогах, які розташовані в західній частині міста. Спочатку Василь пішов по дорозі на Орлівку. Дійшовши до переїзду через Ковельську колію, він вирішив перейти через ліс і вийти на дорогу, яка вела на Чемерне. Підійшовши до лісової галявини, на протилежній стороні він побачив німців, що рили яму. Дочекавшись коли німці поїдуть, він підійшов до того місця і побачив дві довгі, глибокі ями. Одна з них була закінчена, а інша ще не досягала глибини першої. Східні краї ям були пологі. Розповівши про це Фідарову – ми зрозуміли, що це готується місце для розправи на євреями.
- На жаль, не допустити того, що готується ми безсилі, але попередити людей ми зобов'язані. Краще всього це зробити тобі. Ти живеш з ними по-сусідству – запропонував мені Фідаров.

Ввечері, городами, я пробрався в гетто. Тут в мене було багато знайомих, але я пішов на Криву вулицю, в будинок Фримера. В цьому будинку я часто бував. В свій час мене пов'язувала гарна шкільна дружба з його дочкою. Це була приємна прогресивна сім'я. Щоб не викликати перечасну тривогу, я вирішив поговорити сам-на-сам з главою сім'ї.
- Так, це кінець! – вислухавши мене, сказав Фример. – Що ж ви пропонуєте?
- Боротися за життя. Я розумію, що ви беззбройні, але можна втікати в ліс. Там є свої люди, вони захистять вас.
Фример задумався, ніби обдумуючи мою пропозицію, потім сказав:
- Ви вірите в швидку перемогу? Якщо і прийде перемога, то не скоро, а літо закінчується. Міські люди не витримають суворих умов лісу. До того ж ви не знаєте фанатизму цих людей. Вони глибоко вірять у невідворотність того, що має статися. Все в руках Бога. Лише він зможе спасти, або покарати. Переконати їх, що можна змінити їх долю, ніхто не зможе. Вони покірно чекатимуть, що буде далі. Мені зрозумілі ваші добрі наміри, але це марно. Про одне прошу вас, нікому не розповідайте про те, що ви знаєте. Це будуть зайві страждання.

З тяжкими почуттями залишав я гетто. Яка трагічна приреченість висіла над цими людьми. Через декілька днів 5 тис. жителів гетто розстріляли в ямах на околиці міста. І потім жандарми розграбували їх будинки, в пошуках золота вони ламали меблі, зривали підлоги, іноді їм вдавалось знайти євреїв, які там переховувались. Їх розстрілювали на місці. По безлюдному гетто валялись домашні речі, битий посуд, поламані меблі, ритуальні предмети, священні книги.
Результатом поїздки Петровського до Сарн Віктор Васильович (Кочетков – заступник командира загону по розвідці та диверсіях на транспорті) був задоволений. Крім збору даних про рух військ по залізниці – підпільники закупляли медикаменти, сіль, мило, тютюнові вироби для потреб партизанів.
В листопаді 1942р. в Сарнах почали поспішно готувати приміщення для відпочинку німецьких офіцерів з фронту. Чиновник з гебітскомісаріату разом з перекладачкою Вандою почали обхід квартир. Вони оглядали речі і брали на облік те, що їм сподобалось: килими, меблі, посуд.
- Для доброго відпочинку повинен бути хороший домашній затишок. Тим більше, що приїдуть заслужені офіцери з повітряних частин, які брали участь в боях під Сталінградом.
Це як команду до дій зрозумів Фідаров. Він доручив встановити дату прибуття непрошених гостей. Попередив про це через Петровського партизан. Підпільники нервували, спостерігаючи за групою зустрічаючих на вокзалі. Заспокоїлись коли на пероні вокзалу раптом виникла нервова біганина і терміново був поданий допоміжний поїзд з аварійною бригадою. Ми зрозуміли, що партизани зробили свою справу. Потім стало відомо, що в місцевій меблевій майстерні було замовлено 32 труни і що з Томашгорода на Ковель без зупинки в Сарнах пройшов поїзд з 5 класними вагонами, в яких везли поранених німецьких офіцерів.
Після цього гестапо, поліція, патрульні служби активізували свою діяльність. Від підпільників вимагалась надзвичайна конспірація.
В один із днів на млин до Фідарова зайшов Наумець. Його візит був не випадковим. Після того, як вони залишились самі, Наумець вийняв з корзини предмет, загорнений у тканинку.
- Ось чого нам не вистачає, Мураді Камбулатович.Магнітна. Бачиш як прилипає до сокири. Справна, можна пускати у справу.

- Де дістав? – запитав Фідаров.

- Один з моїх хлопців приніс. Йому в 1941р. наш сапер залишив кілька штук. Сказав, що зможе знадобитись.
- Цю я залишу собі, а решту із своїми хлопцями пускай в діло на лінії Ковельського напрямку. Останнім часом на Лунінець почали часто ходити поїзди з цистернами.
Пізно ввечері Фідаров пробрався на територію лунінецького парку, де його чекав Василь Кондуш. Поки ішла заміна паровоза, Фідаров прикріпив міну під цистерну. Міна спрацювала під Удрицьком. Вранці із Сарн поспіхом туди направили ремонтно-відновлювальний поїзд на чолі з начальником служби колії гером Бенеком. В цій бригаді був і Борис Морозовик. Місце катастрофи було жахливе. Підірвавшись на ходу поїзда в голові ешелону, міна спричинила те, що на охоплену вогнем цистерну наїжджали інші, розбивались і охоплювались вогнем. На розчистку і відновлення колії пішло три доби.
Після успішного застосування міни Сергій і Василь Кондуші без відома Фідарова вирішили роздобути ще декілька мін. В один із темних вечорів, дочекавшись коли на паровозі працював наш машиніст Сергієнко, хлопці попросили його подати вагон на глуху колію. Там, зірвавши пломбу, оглянули вагон і виявили в ящиках ручні гранати. Засунули за пояс по декілька гранат, прихопили до них запали – операція була миттєво завершена. Здавалося, що все минуло благополучно. А вранці, після нічного чергування, брати пішли додому. Минувши ковельський переїзд, вони звернули в глуху вуличку, що вела до російського кладовища. Не дійшовши до кладовища, із-за будинку раптом вийшли три жандарми.

- Аусвайс! – підходячи до них, вимагав пред'явити посвідчення один із жандармів. В той час, як Василь розстібав верхні ґудзики в шинелі, щоб дістати з кишені посвідчення, один із жандармів помітив щось під шинеллю. Він відвернув полу і побачив за поясом гранати.
- Хенде хох! – закричав жандарм, наставивши автомат. В ту ж мить другий жандарм рвонув за полу пальто Сергія. Ґудзики, ніби зрізані ножем, посипались на землю. Як і у Василя, за поясом в нього стирчали гранати.
- Бандит! Доннер веттер! – тикаючи в груди дулом автомата, кричав жандарм.
Зблідлі,з піднятими руками стояли перед розлюченими жандармами Кондуші. Тільки поглядом обмінялися брати – зрозуміли один одного. Як по команді разом, ударом ноги Сергій збив на землю жандарма, а Василь тим же прийомом вибив автомат з рук іншого. Сергій кинувся за ріг будинку, перескочив через огорожу і побіг до лісу. Василь, петляючи, побіг до кладовища. Третій жандарм відкрив стрільбу із автомата і тут же Василь загинув. Потім відкрив стрільбу по Сергію. Кулі свистіли над головою. Раптом пекуча біль пронизала ліве плече. Сергій впав, але тут же піднявся і побіг далі. Він добіг до лісу, сховався в гущавині, добрався до Костянтинівки і переховувався в одинокого дідуся, у найвіддаленішому від села будинку. За декілька днів старий підлікував Сергія і той пішов на Селище шукати партизанів. Невідомо де обірвалась його дорога, бо до партизанів він так і не дійшов.
За декілька днів до кінця 1942р. ми знову зустрілись з Петровським. На цей раз, крім газет, звернень інформбюро, він привіз 4 магнітних міни.
- Це подарунок від Віктора Васильовича. Ще стільки ж завтра принесе Полікарп Вознюк – він мене дублює. Під Сталінградом на фашистів накинули стальний обруч. Фельдмаршал Паулюс просить допомоги. Гітлер спішить його визволити, направляє туди ешелон з технікою, живою силою. Перед партизанами поставлене завдання зірвати цей план. Потрібно зірвати рух поїздів на Сарненському вузлі. Момент для цього зручний. На Полісся підійшли загони партизан С.А.Ковпака, їх завдання зривати мости, а ваша – ешелони і лінії зв'язку. Вся операція називається "Сарненський хрест".
4 міни вручили Наумцю з Тутович і поставили завдання: на ділянці Чемерне-Рафалівка завалити 4 ешелони. Одну міну Фідаров відніс Зелінському, який готувався до поїздки на Коростень, а решту залишив собі. Фідаров відмінно знав розташування вагонного парку. Вночі він підходив до ешелону, який готували до відправки, закріпляв під вагоном міну і непомітно зникав. І так три ночі. Дві міни до ешелонів на Лунінець і одна – на Рокитно. Результат не забарився. На станції раптом стало тихо. Ні прийому, ні відправки поїздів. Тільки ремонтно-відновалювальний поїзд з паровозом стояв навпроти вокзалу. Скликані по терміновому виклику робітники не знали, куди їх направлять. Всі 4 кінці колії не працювали.
Розлючені і обезсилені протидіяти діям партизан, фашисти по всій Рівненщині провели акцію по взяттю заручників. В серпні її провели і в Сарнах. Оточивши місто, жандарми від будинку до будинку перевіряли жителів міста. Серед заручників були люди, які займали різне становище в суспільстві. Серед них були і співчуваючі німцям, і священики, і пересічні жителі. Великою втратою для нас було те, що серед заручників виявились М.К.Фідаров і В. Зелінський. Безумовно, німці знали, яке становище при радянській владі займав Фідаров. Він був у них на приміті. Можливо це було приводом для того, щоб взяти його в заручники.

Деякий час заручників тримали в Сарнах, потім вивезли в Рівненську в'язницю. А. Новицька декілька раз їздила в Рівне, але побачення з Фідаровим їй не дозволили. Останній раз вона повезла передачу 19 листопада 1943р., але передачу в неї не прийняли. Напередодні, вночі фашисти розстріляли 400 чоловік, скинули їх у рів і підпалили. Серед убитих були В. Зелінський та керівник Сарненського підпілля Мураді Камбулатович Фідаров.